пише:

таке буває тільки увісні. тільки увісні. вживу такого не буває, правда? правда?

не встигаєш зажмуритись, перед очима повільно вимикається світло, ніби швидкість зменшено в три рази, зі всієї сили благаєш своє тіло не падати. дуже різкий поворот, ти відчуваєш як з кожної пори твого тіла виступають краплі холодного поту, навіть на затилку стає мокро. повільно завершується кожна дія твого організму, ось, не працює дотик, “чік” вимкнено запахи, ще трішки, вимкнеться світло, господи, благаю, не виключай дихання і нутрощі. удар не відчувається, дихання не відчувається. просто стає темно. не встигаєш подумати про щось більше ніж “ні, тільки не так, ні”.  оффлайн.

ехо. зразу ж за ним якийсь різкий удар в затилок, вуаль відкривається, відкриваються очі, звуки продовжуються.. “що відбувається? де я? що я? що це? навпроти мене стіна, так стіна.” відчуваєш як запускаються програми твого мозку що стоять на autorun. вау, запахи, боже, як холодно, боже як болить правий бік, господи, до чого ж холодно. пальці тягнуться до телефону, що відкинувся в метрі від тебе.

- так, алло, привіт Віка, так, все гаразд. так, окєй. добре, ок. давай.

опираючись на іншу руку піднімаєшся. під тобою мокра пляма поту від гарячого тіла, що пролежало.. скільки? о боже. цілу годину! на холодній плитці. боже.. до чого холодно. на автоматі повзеш до ліжка і завалившись знаєш, що мозок уже працює, легкий біль в затилку ще довго висітиме, але память відновлено, все працює нормально.

Перезавантаження успішно завершено.

Буває так, що тобі сняться чарівні світи, в яких ти супер-герой, що рятує той самий чарівний світ.

Буває так, що ти супер-герой уже тут.

Колись давно, по рекомендації одного важливого і дуже поважного чувачка, я прочитала “Чайка по імені Джонатан Лінгвістон” і подумала, що це, мабуть, найкраща книга у моєму житті, хоча прочитала я її в екстремально малекий строк. Я навіть посміла думати, що у цього автора більше немає книг, а виявилось і не одна. Річард Бах у передмові визнав, що не збирався писати цієї книги, що ідея, яка засіла в його голові, буквально сама заставила його відкрити себе. І, знаєте, я безмежно з того тішусь.

Річард Бах, людина яка містить в собі надзвичайно багато життєлюбства, оптимізму і натхнення. Межуючи на лінії сарказму і щирого гумору, драми і радості, він написав щось кардинально інше від того, що я читала останніх півроку.

Колись, ще давно, я дивилась у стіну і товкмачила собі що зараз вона не має контурів і я можу пройти крізь неї, бо весь світ це вього лише ілюзія, навіщо я створюю в собі оце обмеження? і била пальці об стіну тому що, “все, що написано в цій книзі може виявитися помилкою”.

“Ілюзіі, або історія Мессії, що Мессією бути не хотів” відкриває нам нові світи, нові можливості, нові думки і погляди і я раджу почитати цю книгу всім, кому не вистачає сили, щоб зробити крок.

Наостанок: “Переконуючи себе, що ти чогось не можеш, ти втрачаєш свою Всемогутність”.

чому геї так багато кричать?

знову якісь пости, на те, щоб розжалобити людей.

деякі ситуації настільки тупі, що..

в нашому суспільстві все вже настільки абстраговано, що швидше не натурал образить гея, а гей образить дитину.

геям зараз не так уже й погано, я вам скажу. власне, я пишу, тому що мені просто прикро..

гомофобія існує не через велику жорстокість людей, а через те, що інакше не можна буде хизуватись своєю пригніченістю.

“я гей і мене ніхто не любить”

о боги, так, я знаю випадки, коли геї самовбивались.

знаю, знаю.

але то не через те, що вони геї. був би хлопець прищавий, чи товстий, все було би аналогічно.

але чомусь тільки геї кричать про це, про жорстоку несправедливість. самі себе ставлячи десь між садизмом і мазохізмом.

просто геї не хочуть приспособлюватись.

община вже дійшла до того, що не наказує геїв за подружнє життя, з іншого боку – гей-весілля і гей-паті багатьох уже просто дістали. та вся розфуфиреність, весь цей пафос.

геям прекрасно живется в цей час, навіщо далі розігрувати бідних, нещасних педиків?

чому геї не хочуть поважати почуття інших людей?

короче, геї не бідні.

геї наглі.

педики – вони наглі!

а не ті, хто не може любити людей протилежної статі.

я нікого зараз не захищаю, я просто хочу, щоб моральні принципи людини були захищені, незалежно від його орієнтації (адже в любові немає поділу на стать) а не провалювалось в гігантську, розтягнуту анальну дзюрку.

ось і все.

найширочезніший вибір асоціацій, з самим паскудними підвидами слів, варіацій, тихий писк снігу по кутках.

найбільше за все переживаєш, щоб не отримати дзвінок з-під асфальту, а сьогодні..

ще пульсуюче  серце зісковзнуло з теплих рук та дзвінко впало на бетонну, немиту, холодну підлогу в напрямі до хірургічного відділення Королівсько госпіталю.. прибиральник звільнився вчорашнього ранку.

терпкі та мовчазні черги за митою посудою у кафетерії втратили надію на просування та розсочуються у напрямі виходу, геть, в кафе по сусідству ще  не підозрюючи, що так всюди.. мийники посуду сьогодні не вийшли на роботу..

домробітниці сьогодні повідключали телефони, вони сьогодні сплять до обіду в теплих ліжках, розмасовують замертвілі м’язи намагаючись розбудити в собі бажання до життя..

самі непомітні прошарки суспільства сьогодні мають відпочинок. сьогодні вони не прийдуть, ти панікуєш, адже насправді, ніхто не є настільки чесним, чемним, чистим, ввічливим, щоб взяти на себе ті обов’язки, ті частини, ті знаряддя.

чому ти не цінуєш ті маленькі деталі?

як ти зможеш без тих непомітних людей?

будь.

відвертим з собою.

спросоння попідвіконню

хапатиме пульс у долоньки

холодні, зморені, хворі

чи житиме він сьогодні?

а давай його просто винесе

на хронічно зимові вулиці

через метро через плеєри

через розпечені щупальці

через автодром й турбулентності

за світлофори без кольору

за окуляри і кашель

за примари класифікацій

не просто знесе чи змістить

за полюси і морозність

через лавини й легені

давай його просто відпустим

врятуєм його від інфекцій

заражених голодом й сумом

незначних, хворих перфекцій

під розпеченим дулом.

пізня осінь?

рання весна?

насправді середина зими.

ніколи ще не було таким чітким тепло. як тоді, коли ти чітко, надзвичайно чітко і різко усвідомлюєш, що це чотири місяці тепла, ще чотири місяці ніжності, доторків, шаленства, кохання, і потім, потім ще чотири місяці..

коли ти не будеш біля мене, мої вени стогнатимуть, вигинатимуться, вони будуть скрипіти від повільного перетікання погустівшої від самотності крові, мої м’язи розтягуватимуться в безнадії, будуть нити, все моє тіло, кожна його клітинка стогнатиме, кричатиме, скручуватиметься..

це не був сон, це не є сон, і я відчуваю кожним міліметром мого тіла, що ти ще поряд, я відчуваю твою рефлекцію в мені..

наші фотографії ніколи не згорять,я берегтиму їх теплом, аж поки ти не приїдеш, тоді тоді я зможу їх відкласти..

вір мені.

я тебе чекатиму.

чекатиму натхненно та щиро.

я писатиму тобі листи, вкладатиму у них все своє тепло, все своє кохання,  всю свою ніжність і ти відчуватимеш, на іншому материку, як ревносно, як справжньо я відчуваю тебе.

я так кохаю тебе.

останнє глобальне захоплення літературою зводилось до Паланіка. не знаю, чи була в неті сторінка з поважаючим себе “неформалом”, “напів-нігілістом” чи банальним псевдо”маргіналом”, який не всував в графу “улюблені книги” хоча б з 3-5 текстів, книжок того..кгм…автора..

тому, безперечно, я, як супер крутий критик авторів, вирішила його перечитати. признаюсь, я виявилась не настільки сильною, як очікувалось, мене вистачило всього на чотири книжки, судячи зі всього найпопулярніші (звісно, я не враховую “Бійцівського Клубу”, та про нього згодом).. мені трішки прикро, хотілося би більше прочитати і, може, скласти повноцінне про нього враження, ну але “маємо, що маємо”.. отже, хотілось би почати з самого простого..

міні книга “Кишки”..хоча, ні. швидше оповідь про провали в мастурбації. якщо би Вам хотілось якось оригінально подрочити, щоб отримати якийсь більше ніж фізичний кайф, обов’язково прочитайте “Кишки” бажання відіб’є наповал.

“Фантастичніше видумки”.. напевно, одна з найнезрозуміліших мені книжок.. це не є художньою книгою, та часто де зустрічала вставку “роман”, хоча досі для мене залишається загадкою. в самій книзі ми, подорожуємо з авторам по безкрайніх темних кутках нашої планети, зустрічаючи дивовижні в своїй розпущеності місця..

“Задуха”..коротко “фе”. в цій книжці ми поринаємо в світ дивного хлопця, який, судячи по всьому, є нігілістом, має погану роботу, дивні звички, може, фетиші, і взагалі є сам по собі надзвичайно брудним..мені би не хотілось вірити, що ця книга когось захоплює і стає улюбленою..

“Втікачі та біженці”..не є романом, не можу назвати книгою, та. якщо ви побуваєте в Портленді, якось, раптом, то це буде прекрасним довідником.

та найостанніше, та не за призначенням “Бійцівський Клуб”.. мабуть, єдина вартістна книга автора..(знову ж таки, наголошую. що на перечитування всіх його літературних випорожнень мене не вистачило) , як на мене, це одна з найідейніших книг, які я читала в своєму житті, я сміло назву її “Біблією Анархіста”.

з цього тексту можна зробити висновок, що в будь якого автора, яким би поганим він не був, можна “відрити” хоч одну, але КНИГУ. справді книгу, а не розкидання лайна. мені прикро, що література перетворилась в купу спаму, це яскраво видно по поличці “альтернативна література” в книгарнях. більша частина книг там, тіні Паланіка та Уелша. мені не подобається те, чим захоплюються зараз підлітки, не подобається це глобальне топлення світу в самих брудних його сферах. мені прикро, що читаючи такі тексти, підлітки захоплюються, а не намагаються змінити ці сфери, прикро, що вони побіжать шукати кокаїнових польотів та брудного сексу, а не відчувши всю жалюгідність цього світу потянуться до кращого..

і найгірше, це не те, що Паланік та Уелш перекладаються у нас, інших країнах, найгірше те, що, в кожній країні є такі Паланіки (Карпа, Жадан). які викидають на Вас все, перепрошую, гавно найглибших прошарків нашої країни? невже Вам справді віриться, що після подібних текстів світ змітиться?  змінюватись світ буде після таких відео, як “Дріфтер“, а цей весь спам це купання в гнійних ранах.

на тому все, бо я зараз хворію і нервуватись мені не можна. якщо я хочу найближчим часом виздоровіти.

всіх благ, Цукор.

“через скільки ти будеш?”

“я вже біля макдака)”

“скільки  то в часі?”

так мало часу, так багато зробити.

так багато пройти,  прочитати, прослухати, побачити.

хіба подорож через роки схожа на ходи на шахматній дошці? в тебе немає часу на обдумування ходів, швидше, туди сюди, ти в грі ще з шістьма міліардами людей, ні в кого немає часу на осмислення, треба діяти, твої ходи залежать не від логіки, а від удачі, адже грати з такою кількістю людей не насмілиться навіть комп’ютер. в тебе так мало часу, щоб здійснити ще крок, ще хід, іди, спіши, поки можеш.. лови удачу за хвіст. навіть коли ти знаєш, що кінець завжди є.

Шах.

Мат.

хоча декотрі фігурки здобувають безсмертя.

Вічна пам’ять

Біла Тура: Ісус.

Чорному Королю: Майкл Джексон.

Білій Дамі: Принцеса Діана.

Чорний Офіцер: пан Гітлер?

та багато, багато інших.

хіба хтось казав, що не буває безсмертних пішок?

ловиш думку?

ні, ми не кролики. кролики не думають над майбутнім, їм байдуже де спати сьогодні,  байдуже яка погода буде завтра, байдуже чи вночі буде холодно, яка в них освіта і де працювати. кролики милі і багато трахаються. я думаю, що якщо ти милий і багато займаєшся сексом, то в тебе взагалі немає бути ніяких проблем. адже які тут можуть бути турботи? кролики не бояться просинатись наступного ранку, вони не бояться вияснення стосунків, не бояться інтриг, їм не страшно когось понюхати і по великому рахунку їм не страшно відчувати. я не бачу сенсу побиватись за мертвим кроликом, який і не знав, що таке смерть, раз вже на то пішло.

мені не вистачає тих часів, коли сніг означав “урра, йдем кататись на санках! ^^” а не “бляааа, потім буде слякоть ><”

мені не вистачає тих часів, коли мороз визначається по “йдем додому, дивись яка ти червона!” а не “в мене вже пальці померзли”.

і коли ти кидаєшся сніжками поки мокрою не стає уже футболка, а не поки люди навкруги не починають косо на тебе дивитись.. і коли бігаєш по дворі і лапаєш сніжинки мов метеликів, а не коли по-швидше добираєшся додому і мовчки материш купи снігу.

мені не вистачає тих часів коли мінус 20 викликають захоплення і “оооогоооо”, а не “бляааааааа”..)

мені не вистачає тих часів, коли кружка гарячого чаю, пилась як бальзам, бо воно дійсно так відчувалось!

мені не вистачає..